Я їду додому...

Сиджу в Віденському аеропорту і насолоджуюся безкоштовним інтернетом. Порівняно з багатьма американськими аеропортами тут справи з цим набагато кращі. Хоч мій термінал і далеко, але WiFi зв'язок хороший і інтернет 7 Мб/с! А в JFK в Нью Йорку, в якому я був кілька годин тому, інтернету безкоштовного взагалі нема. На щастя, по штатах я їжджу зі своїм 3G інтернетом :)
Я вже збився з рахунку скільки я годин тому виїхав з дому в Пало Альто... З тими змінами часових поясів, вже навіть мій айфон перестав автоматично перестроюватися. Хоча можна порахувати...
Серед ночі за 3 години до рейсу я виїхав з дому до аеропорту. Співробітник зголосився підкинути на машині, так що навіть не довелося таксі брати. Вночі їхати одне задоволення! Машин нема, нема заторів, так що добралися швидко.
Як тільки приїхав, пішов здавати багаж. Як виявилося моя "сумочка" заважила 30 кг. Я навіть не очікував :) Це при обмеженні на вагу безкоштовного багажу в 23 кг. Мені запропонували два варіанти: заплатити за надлишкову вагу $125 або перепакувати надлишок в іншу сумку і заплатити за другу сумку $50. Я вибрав третій варіант: перепакував рівно 7 кг в іншу сумку і заплатив за неї $35 :) Весело було перепаковувати на стійці реєстрації сумки, я ще такого не робив... але я так зрозумів, це нормальна практика :)
Потім майже 6 годин польоту до Нью Йорку. Почалося все з того, що я як в індійському фільмі допоміг воз'єднати китайську сім'ю :) Ну тобто помінявся місцями, щоб вони разом сиділи. Потім перекинувся кількома словами з великим чорним мужиком, який набрав собі в літак купу їжі і казав що він би хотів схуднути і бути як я. А ще він мені сказав, що я кльовий чувак, бо пожертвував своїм козирним місцем біля проходу заради китайської сім'ї. До речі, спочатку вони просили його помінятися, тільки він відмовився :)
Далі весь політ я проспав... бо не годували :)
Потім 2 години між рейсами і я вже лечу у Відень. Ще 7.5 годин в літаку.
А, ще встиг в дюті-фрі в Нью Йорку перед рейсом заскочити. Купив 0.75 текіли... На касі весела дівчинка попалася, довго в мене питала чи це точно все що я хочу купити, бо коли вона запакує в спеціальний пакет, то розпаковувати вже не можна буде. Питала чи я не хочу ще маленьку пляшечку, щоб в літаку випити. Ну я сказав, що я і взяв маленьку... Ну і ще підказав на майбутнє, що якщо один пакет запакувала, то потім можна взяти ще один, якщо ще щось купити захочеться... Ох ці американці... :)
В рейсі до Відня вже було веселіше. По перше, годували! Двічі! Ну не хто зна шо, звісно. Але, як кажуть, головне увага :) Плюс, можна було кіно подивитися (яке захочеш на своєму моніторі, а не одне на всіх на маленьких екранах під стелею). І ще був джойстик-пульт і можна було пограти ігри, правда такі, що були популярними в минулому тисячолітті.
По сусідству летіла американська пенсіонерка. Казала, що коли вийшла на пенсію, то почала подорожувати. От зараз їде в Ізраїль, а осінню поїде в тур по Європі. Кльово! Аж на пенсію захотілося! :)
Правда більшість польоту я знову проспав... Вийшов у Відні, і тепер треба чекати ще 5 годин на наступний, вже останній, рейс до Львова. Ще 2 годинки і буду вдома! Ура!
Ну от я і сиджу у Відні, п'ю каву, пишу в блог... На щастя, інтернет тут хороший!
От і повернулися до того, з чого починали :)
Чекай мене рідний Львів! Я вже їду! :)