Через кілька годин настане Новий Рік.
Кажуть варто озирнутися назад на все чого було досягнуто в році, що минає. Озирнутися варто, згадати все хороше, що було в минулому році, всі приємні моменти, всі досягнення. Але лише озирнутися, не обертатися. Бо, по перше, назад не повернешся, а, по друге, все найцікавіше попереду! Адже, найприємніше і найкрутіше - це очікування і шлях до нових звершень і перемог! Тож побільше вам перемог в Новому Році, маленьких і великих. Не витрачайте час намарно, не відкладайте на завтра, бо все що ви відкладаєте, це власні досягнення і перемоги. Не забувайте отримувати задоволення від життя! Пробуйте щось нове, в житті стільки всього цікавого! Живіть життям своєї мрії, будуйте його для себе! Все у ваших руках!
Вдалого і цікавого Нового Року!
субота, 31 грудня 2011 р.
неділя, 11 грудня 2011 р.
Водійські права 2
Тиждень тому здав на права.
Уважні читачі мого блогу здивуються, як же так, я ж уже давним давно отримав американські права, навіщо здавав ще раз?!
Підказка:
Так, на чотирьох колесах мені їздити стало нудно і я вирішив пересісти на два. Так як досвіду їзди на мотоциклі у мене жодного, все довелося починати з нуля.
Першим ділом треба було записатися на курси. Тут є спеціальні мотоциклетні курси на яких за три дні будь кого можуть навчити водити мотоцикл. Крім того ці курси акредитовані місцевим ДАІ (DMV) і після їх проходження практичний екзамен в DMV здавати не потрібно. Перший день курсів – 5-годинна лекція з теорією, яка закінчується тестом по тому, що було прочитано на лекції. Наступні два дні – по 5 годин практики на мотоциклах під керівництвом інструкторів. Завершується все практичним екзаменом в кінці другого дня. Після успішного завершення курсів потрібно лише пройти теоретичний тест в DMV і все – права в кишені. Звісно, можна ніякі курси не проходити, а просто йти в DMV здавати теорію і практику, але для цього треба вже мати мотоцикл і вміти його водити. Правда, якщо вам немає 21-го, то курси для вас - обов’язковий етап. Відповідно, через це курси для неповнолітніх дешевші - $150. Для тих хто старший 21-го це задоволення коштує $250. Додатковою перевагою курсів є те, що страхові компанії роблять знижки для тих хто їх пройшов.
На щастя, шкіл які проводять мотоциклетні курси досить багато і заняття в цих школах в різний час, тож кожен може вибрати те, що йому підходить. Крім базових курсів для початківців, вони, як і автошколи, проводять різні види курсів для більш досвідчених мотоциклістів.
Отже, записався я на курси. Теорія в понеділок ввечері, практика на вихідних. Правда школа з таким розкладом за 30 хвилин їзди від мене, і через це я чуть не постраждав. Як виявилося, якщо виїжджаєш кудись близько 5-ої вечора, то потрібно помножити час доїзду на 2! До часу пік в понеділок ввечері додалася ще й якась аварія на хайвеї. Виїхав я за 40 хвилин до початку, але в момент коли курси мали розпочинатися по розкладу, я стояв десь лише посередині дороги. А там на курсах все строго – запізнився на 1 хвилину – їдеш додому. Вони це на сайті на кожній сторінці пишуть… Ну от я їду вже розстроєний, з думкою, що вже хоч доїду, подивлюся де це, можливо зможу попросити, щоб мене записали на якийсь інший день. Поки знайшов приміщення цієї мотошколи, вже пройшло 25-30 хвилин від початку заняття. Заходжу туди, кажу так і так, затори, вже напевне спізнився, що робити… А інструктор: давай заходь, папери потім заповниш. Ура!
Далі було трохи більше 4 годин лекцій про те, що, як і коли робити з мотоциклом, де тормоз, де газ і таке інше. Реально класно, навіть якщо до того мотоцикла в очі не бачив, то на лекції все пояснять. Звісно, бажано знати як користуватися механічною коробкою передач і вміти їздити на велосипеді. Більше нічого не вимагається.
Було досить багато людей – десь під 20 чоловік. Інструктор – чоловік з гумором. Я так ніби не на лекцію, а на виступ комеді-клубу сходив :) Сподобалося як він виписував на дошці деякі речі або по три рази повторював, а потім казав: “Ви ж розумієте, я не просто так виписую це… ну я ж не виписую все, тільки дещо… те що важливо… ну, коротше, це буде в тесті” :)
Потім в кінці був тест, який було практично неможливо завалити. Звісно, списувати відповіді з книжки не можна було, але можна було задавати питання інструктору. Ну типу не такого плану “Яка відповидь на питання номер 25?”... Але дехто і такі задавав :)
Інструктор правильно сказав: “Ви можете махлювати на тесті, але обдурите ви лише себе, бо якщо не будете знати що робити на дорозі, то в першу чергу постраждаєте ви.”
До речі, багато акценту на уважність і безпеку. Адже на мотоциклі захисту значно менше і якщо хтось зробить помилку, то постраждає мотоцикліст. На щастя, якщо носити правильну екіпіровку; не лише шолом, який вимагається за законом, а і спеціальний одяг з захистом, взуття та рукавиці, то навіть при зіткненні чи падінні з мотоцикла можна звести ймовірність отримання травм до мінімуму. Зі мною на курси, наприклад, ходив хлопець, який двічі вилітав на швидкості через руль свого мотоцикла і, завдяки правильному екіпіруванню, не постраждав. Ну і крім захисту, мотоциклетна екіпіровка ще й виглядає круто :)
Отже, повертаючись до курсів, тест звісно ж здали всі :) І я, щасливий, що встиг і пройшов перший етап підготовки, поїхав додому. Наступний етап – практичні заняття. Але перед цим потрібно купити шолом. Можна, звісно, користуватися тими шоломами які дають на курсах, але нас відразу попередили, що це буде не найприємніший спогад з курсів :) Крім шолома потрібно мати рукавиці, в принципі будь які, навіть садові підходять, головне, щоб були зручні. Ну і такі, щоб можна було вільно рухати руками. Одній дівчинці не пощастило, їй в магазині порадили круті мотоциклетні рукавиці… але зимові. Їй довелося піти додому після кількох хвилин першого практичного заняття.
Крім рукавиць, потрібне взуття, яке прикриває щиколотки. Похідні черевики підходять ідеально. Це для випадку, коли мотоцикл впаде на ногу – рятує від дуже неприємної травми.
Ну і одягатися треба по погоді, бо курси зранку, коли прохолодно, і відбуваються вони незважаючи на те чи паде дощ чи ще щось.
Це все що необхідно на курси. Крім цього в спеціалізованих магазинах можна знайти багато іншого захистного одягу. Наприклад рукавиці з вставками з карбонового волокна для захисту суглобів. Куртки з щитками на ліктях, плечах та спині. Спеціальне взуття… ну багато чого. Насправді, все це хороша інвестиція, для того, хто планує їздити на мотоциклі, адже сам мотоцикл не надає жодного додаткового захисту.
Отже настав час практичного заняття. Цього разу я вже виїхав і приїхав завчасно. Трохи незвично було прокидатися о 6 ранку, щоб о 7:15 бути вже на занятті. Інструктори з мотоциклами на нас вже чекали. Було відразу видно, що мотоцикли вже трохи вбиті, але механічно справні. Ну, в принципі, зрозуміло, за час заняття мотоцикли падали у кількох чоловік. На щастя, ніхто не травмувався і ні у кого мотоцикл не вискакував з під ніг. Мені дістався Yamaha TW200 – це дуал-спорт, тобто призначений як для їзди по дорогах, так і по бездоріжжю.
В перший день ми розучували прості елементи, типу, рушання, перемикання передач, швидкої зупинки, поворотів. Кожна вправа починалася з того, що один інструктор нам зачитував що і як робити, а потім другий інструктор сідав на один з наших мотоциклів і показував. Далі всі повторювали за ним. І так на протязі 4-5 годин. Звісно, з перервами для відпочинку. Було справді цікаво! По моєму, ідеальний спосіб навчитися кататися та ще й отримати від цього задоволення!
Найцікавіші два принципи, яких нас навчили на практичній частині і до яких додуматися, як на мене, досить важко, це “куди дивишся – туди і їдеш” та “контркерування (countersteering)”. Аж дивно якими ефективними є ці два принципи при їзді на мотоциклі. Перший означає, що щоб повернути, потрібно дивитися в напрямку повороту. Дивитимешся прямо – їхатимеш прямо. Дивишся вниз – падеш вниз :) Чим різкіший поворот, тим більше потрібно повертати голову.
“Контркерування” – це техніка повороту на двохколісному транспортному засобі, що використовується щоб зробити поворот гострішим і точнішим. Багато хто знає, або просто бачив, що поворот на мотоциклі здійснюється усім тілом. Повертаєш направо – всім тілом нахиляєшся направо разом з мотоциклом. Але щоб зменшити радіус повороту потрібно зробити дещо контрінтуїтивний маневр. Перед поворотом направо потрібно натиснути на праву ручку мотоцикла вперед. Це заставляє переднє колесо трохи відхилитися вліво (тобто в протилежну сторону від повороту), що примушує мотоцикл нахилитися вправо, ну і далі, відповідно, через нахил він повертає направо. Це справді працює і це не якийсь там фокус, а техніка, яку потрібно використовувати повсякденно. Ось таких речей набагато важче навчитися самому – це ще одна перевага мотоциклетних курсів.
На другий день ми вже використовували набори елементів вивчені в перший день, але разом. В кінці заняття був екзамен. Потрібно було виконати 3 вправи:
- Зробити “вісімку” в прямокутнику на малій швидкості і першій передачі. Потім виїхати з прямокутника, розігнатися (до ~20 миль/год) і на другій передачі об’їхати перешкоду.
- Розігнатися на другій передачі і різко загальмувати біля відмітки обома гальмами, одночасно збиваючи передачу на першу під час гальмування.
- Поворот. Розігнатися, пригальмувати перед поворотом обома гальмами до необхідної швидкості, зменшувати радіус повороту входячи і виходячи по зовнішньому радіусу, а в повороті рухаючись по внутрішньому. І підтримувати постійну швидкість в повороті, не користуючись при цьому щепленням.
Там де потрібно було виконувати маневри на швидкості, інструктори заміряли час і якщо ти їхав надто повільно, то потрібно було повторити ту частину вправи, яка мала виконуватися на швидкості. Наприклад, на першій вправі, декого просили виконати об’їзд перешкоди ще раз.
Штрафні бали давали за невиконання деяких елементів і за перетин ліній. Якщо у когось падав мотоцикл, то це автоматичний виліт.
В кінці кінців здали всі :) Насправді, якщо ти дійшов до кінця курсу не покалічившись, не розбивши мотоцикла і не наражаючи інших на небезпеку, то не здати було вже важко. Так побудований курс.
Отже всі отримали офіційні сертифікати і поїхали щасливі додому. Залишалося лише здати теоретичний тест в DMV. Зазвичай потрібно здавати і загальні дорожні правила (як на авто-права), і мотоциклетну теорію. Але, оскільки я здавав загальні правила на протязі останніх 12 місяців, мені цього робити знову не довелося. Як я вже писав, теоретичний тест на американські права достатньо простий і можна робити досить багато помилок. Як написано в буклеті для підготовки: “Кожне питання буде мати три варіанти відповіді, два з яких будуть очевидно не вірні, або не будуть стосуватися питання взагалі” :) Мотоциклетний тест ще простіший – матеріалу менше, питань лише 25 і можна зробити 4 помилки. Мені достатньо було прочитати буклет два рази, щоб здати тест. Зробив дві помилки. Ще перевірили зір, взяли з мене $31 збору і все, я офіційно можу водити мотоцикл.
Через кілька днів в пошті прийшли нові права – класу C та M1 (M1 включає і мотоцикли і мопеди; M2 – лише мопеди і велосипеди з мотором). Тепер у мене двоє прав, бо попередні не забирали :)
Далі потрібно купувати мотоцикл і далі вчитися, вчитися і вчитися. Бо навчання на отриманні прав не закінчується.
Уважні читачі мого блогу здивуються, як же так, я ж уже давним давно отримав американські права, навіщо здавав ще раз?!
Підказка:
Так, на чотирьох колесах мені їздити стало нудно і я вирішив пересісти на два. Так як досвіду їзди на мотоциклі у мене жодного, все довелося починати з нуля.
Першим ділом треба було записатися на курси. Тут є спеціальні мотоциклетні курси на яких за три дні будь кого можуть навчити водити мотоцикл. Крім того ці курси акредитовані місцевим ДАІ (DMV) і після їх проходження практичний екзамен в DMV здавати не потрібно. Перший день курсів – 5-годинна лекція з теорією, яка закінчується тестом по тому, що було прочитано на лекції. Наступні два дні – по 5 годин практики на мотоциклах під керівництвом інструкторів. Завершується все практичним екзаменом в кінці другого дня. Після успішного завершення курсів потрібно лише пройти теоретичний тест в DMV і все – права в кишені. Звісно, можна ніякі курси не проходити, а просто йти в DMV здавати теорію і практику, але для цього треба вже мати мотоцикл і вміти його водити. Правда, якщо вам немає 21-го, то курси для вас - обов’язковий етап. Відповідно, через це курси для неповнолітніх дешевші - $150. Для тих хто старший 21-го це задоволення коштує $250. Додатковою перевагою курсів є те, що страхові компанії роблять знижки для тих хто їх пройшов.
На щастя, шкіл які проводять мотоциклетні курси досить багато і заняття в цих школах в різний час, тож кожен може вибрати те, що йому підходить. Крім базових курсів для початківців, вони, як і автошколи, проводять різні види курсів для більш досвідчених мотоциклістів.
Отже, записався я на курси. Теорія в понеділок ввечері, практика на вихідних. Правда школа з таким розкладом за 30 хвилин їзди від мене, і через це я чуть не постраждав. Як виявилося, якщо виїжджаєш кудись близько 5-ої вечора, то потрібно помножити час доїзду на 2! До часу пік в понеділок ввечері додалася ще й якась аварія на хайвеї. Виїхав я за 40 хвилин до початку, але в момент коли курси мали розпочинатися по розкладу, я стояв десь лише посередині дороги. А там на курсах все строго – запізнився на 1 хвилину – їдеш додому. Вони це на сайті на кожній сторінці пишуть… Ну от я їду вже розстроєний, з думкою, що вже хоч доїду, подивлюся де це, можливо зможу попросити, щоб мене записали на якийсь інший день. Поки знайшов приміщення цієї мотошколи, вже пройшло 25-30 хвилин від початку заняття. Заходжу туди, кажу так і так, затори, вже напевне спізнився, що робити… А інструктор: давай заходь, папери потім заповниш. Ура!
Далі було трохи більше 4 годин лекцій про те, що, як і коли робити з мотоциклом, де тормоз, де газ і таке інше. Реально класно, навіть якщо до того мотоцикла в очі не бачив, то на лекції все пояснять. Звісно, бажано знати як користуватися механічною коробкою передач і вміти їздити на велосипеді. Більше нічого не вимагається.
Було досить багато людей – десь під 20 чоловік. Інструктор – чоловік з гумором. Я так ніби не на лекцію, а на виступ комеді-клубу сходив :) Сподобалося як він виписував на дошці деякі речі або по три рази повторював, а потім казав: “Ви ж розумієте, я не просто так виписую це… ну я ж не виписую все, тільки дещо… те що важливо… ну, коротше, це буде в тесті” :)
Потім в кінці був тест, який було практично неможливо завалити. Звісно, списувати відповіді з книжки не можна було, але можна було задавати питання інструктору. Ну типу не такого плану “Яка відповидь на питання номер 25?”... Але дехто і такі задавав :)
Інструктор правильно сказав: “Ви можете махлювати на тесті, але обдурите ви лише себе, бо якщо не будете знати що робити на дорозі, то в першу чергу постраждаєте ви.”
До речі, багато акценту на уважність і безпеку. Адже на мотоциклі захисту значно менше і якщо хтось зробить помилку, то постраждає мотоцикліст. На щастя, якщо носити правильну екіпіровку; не лише шолом, який вимагається за законом, а і спеціальний одяг з захистом, взуття та рукавиці, то навіть при зіткненні чи падінні з мотоцикла можна звести ймовірність отримання травм до мінімуму. Зі мною на курси, наприклад, ходив хлопець, який двічі вилітав на швидкості через руль свого мотоцикла і, завдяки правильному екіпіруванню, не постраждав. Ну і крім захисту, мотоциклетна екіпіровка ще й виглядає круто :)
Отже, повертаючись до курсів, тест звісно ж здали всі :) І я, щасливий, що встиг і пройшов перший етап підготовки, поїхав додому. Наступний етап – практичні заняття. Але перед цим потрібно купити шолом. Можна, звісно, користуватися тими шоломами які дають на курсах, але нас відразу попередили, що це буде не найприємніший спогад з курсів :) Крім шолома потрібно мати рукавиці, в принципі будь які, навіть садові підходять, головне, щоб були зручні. Ну і такі, щоб можна було вільно рухати руками. Одній дівчинці не пощастило, їй в магазині порадили круті мотоциклетні рукавиці… але зимові. Їй довелося піти додому після кількох хвилин першого практичного заняття.
Крім рукавиць, потрібне взуття, яке прикриває щиколотки. Похідні черевики підходять ідеально. Це для випадку, коли мотоцикл впаде на ногу – рятує від дуже неприємної травми.
Ну і одягатися треба по погоді, бо курси зранку, коли прохолодно, і відбуваються вони незважаючи на те чи паде дощ чи ще щось.
Це все що необхідно на курси. Крім цього в спеціалізованих магазинах можна знайти багато іншого захистного одягу. Наприклад рукавиці з вставками з карбонового волокна для захисту суглобів. Куртки з щитками на ліктях, плечах та спині. Спеціальне взуття… ну багато чого. Насправді, все це хороша інвестиція, для того, хто планує їздити на мотоциклі, адже сам мотоцикл не надає жодного додаткового захисту.
Отже настав час практичного заняття. Цього разу я вже виїхав і приїхав завчасно. Трохи незвично було прокидатися о 6 ранку, щоб о 7:15 бути вже на занятті. Інструктори з мотоциклами на нас вже чекали. Було відразу видно, що мотоцикли вже трохи вбиті, але механічно справні. Ну, в принципі, зрозуміло, за час заняття мотоцикли падали у кількох чоловік. На щастя, ніхто не травмувався і ні у кого мотоцикл не вискакував з під ніг. Мені дістався Yamaha TW200 – це дуал-спорт, тобто призначений як для їзди по дорогах, так і по бездоріжжю.
В перший день ми розучували прості елементи, типу, рушання, перемикання передач, швидкої зупинки, поворотів. Кожна вправа починалася з того, що один інструктор нам зачитував що і як робити, а потім другий інструктор сідав на один з наших мотоциклів і показував. Далі всі повторювали за ним. І так на протязі 4-5 годин. Звісно, з перервами для відпочинку. Було справді цікаво! По моєму, ідеальний спосіб навчитися кататися та ще й отримати від цього задоволення!
Найцікавіші два принципи, яких нас навчили на практичній частині і до яких додуматися, як на мене, досить важко, це “куди дивишся – туди і їдеш” та “контркерування (countersteering)”. Аж дивно якими ефективними є ці два принципи при їзді на мотоциклі. Перший означає, що щоб повернути, потрібно дивитися в напрямку повороту. Дивитимешся прямо – їхатимеш прямо. Дивишся вниз – падеш вниз :) Чим різкіший поворот, тим більше потрібно повертати голову.
“Контркерування” – це техніка повороту на двохколісному транспортному засобі, що використовується щоб зробити поворот гострішим і точнішим. Багато хто знає, або просто бачив, що поворот на мотоциклі здійснюється усім тілом. Повертаєш направо – всім тілом нахиляєшся направо разом з мотоциклом. Але щоб зменшити радіус повороту потрібно зробити дещо контрінтуїтивний маневр. Перед поворотом направо потрібно натиснути на праву ручку мотоцикла вперед. Це заставляє переднє колесо трохи відхилитися вліво (тобто в протилежну сторону від повороту), що примушує мотоцикл нахилитися вправо, ну і далі, відповідно, через нахил він повертає направо. Це справді працює і це не якийсь там фокус, а техніка, яку потрібно використовувати повсякденно. Ось таких речей набагато важче навчитися самому – це ще одна перевага мотоциклетних курсів.
На другий день ми вже використовували набори елементів вивчені в перший день, але разом. В кінці заняття був екзамен. Потрібно було виконати 3 вправи:
- Зробити “вісімку” в прямокутнику на малій швидкості і першій передачі. Потім виїхати з прямокутника, розігнатися (до ~20 миль/год) і на другій передачі об’їхати перешкоду.
- Розігнатися на другій передачі і різко загальмувати біля відмітки обома гальмами, одночасно збиваючи передачу на першу під час гальмування.
- Поворот. Розігнатися, пригальмувати перед поворотом обома гальмами до необхідної швидкості, зменшувати радіус повороту входячи і виходячи по зовнішньому радіусу, а в повороті рухаючись по внутрішньому. І підтримувати постійну швидкість в повороті, не користуючись при цьому щепленням.
Там де потрібно було виконувати маневри на швидкості, інструктори заміряли час і якщо ти їхав надто повільно, то потрібно було повторити ту частину вправи, яка мала виконуватися на швидкості. Наприклад, на першій вправі, декого просили виконати об’їзд перешкоди ще раз.
Штрафні бали давали за невиконання деяких елементів і за перетин ліній. Якщо у когось падав мотоцикл, то це автоматичний виліт.
В кінці кінців здали всі :) Насправді, якщо ти дійшов до кінця курсу не покалічившись, не розбивши мотоцикла і не наражаючи інших на небезпеку, то не здати було вже важко. Так побудований курс.
Отже всі отримали офіційні сертифікати і поїхали щасливі додому. Залишалося лише здати теоретичний тест в DMV. Зазвичай потрібно здавати і загальні дорожні правила (як на авто-права), і мотоциклетну теорію. Але, оскільки я здавав загальні правила на протязі останніх 12 місяців, мені цього робити знову не довелося. Як я вже писав, теоретичний тест на американські права достатньо простий і можна робити досить багато помилок. Як написано в буклеті для підготовки: “Кожне питання буде мати три варіанти відповіді, два з яких будуть очевидно не вірні, або не будуть стосуватися питання взагалі” :) Мотоциклетний тест ще простіший – матеріалу менше, питань лише 25 і можна зробити 4 помилки. Мені достатньо було прочитати буклет два рази, щоб здати тест. Зробив дві помилки. Ще перевірили зір, взяли з мене $31 збору і все, я офіційно можу водити мотоцикл.
Через кілька днів в пошті прийшли нові права – класу C та M1 (M1 включає і мотоцикли і мопеди; M2 – лише мопеди і велосипеди з мотором). Тепер у мене двоє прав, бо попередні не забирали :)
Далі потрібно купувати мотоцикл і далі вчитися, вчитися і вчитися. Бо навчання на отриманні прав не закінчується.
понеділок, 14 листопада 2011 р.
Mystery Spot
Сьогодні їздили в чудернацьке місце – Mystery Spot. Рекламують його як таке, де порушені закони гравітації. Знаходиться воно недалеко від Санта-Крузу – містечка на березі океану, в 40 хвилинах їзди від мене.
Від хайвею до самої туристичної принади веде крута дорога посеред лісу з великою кількістю поворотів і перепадів висот. Не знаю, чи це частина атракціону, але поїздити по такій дорозі весело. Перед початком крутих поворотів навіть знак є “Rough Road” – я такий знак вперше бачив. На щастя дорога в основному була без вибоїн, лише з крутими поворотами. А то у мене ж не бездоріжник… Лише перед самим в’їздом дорога була не асфальтована, але я якось проїхав, правда в одну вибоїну таки втрапив на шляху.
Знаходиться Mystery Spot посеред густого лісу.
Атракціон виявився не дуже великим. Взагаліто, являє собою він лише один будиночок-майстерню, побудований на схилі посеред дерев.
Легенда говорить, що власник цієї землі побудував цей будиночок на схилі і він почав зсуватися, але в один момент зупинився, коли втрапив до центру кола, в якому врівноважуються чи то магнітні чи то гравітаційні сили.
Тепер в цьому будинку відбуваються дивні гравітаційні явища: в ньому можна ходити по стінах, а вода тече догори. Особливо видовищним був експеримент, в якому кулька котилася по нахиленій дошці догори.
А в цьому експерименті ми всі стоїмо на лавці, яка вирівняна відносно горизонту (на фоні видно який кривий будинок), але залежно від розміщення людей, їх ріст один відносно одного різний.
Чудеса!
Але звісно ж єдиний феномен, який насправді тут існує – це оптичні ілюзії. Будинок та дороги побудовані під нахилом заставляють наш мозок по іншому сприймати інформацію навколо. Оскільки горизонту між деревами не видно, то люди втрачають його відчуття і починають рівняти все до того, що бачать навколо, наприклад, до кривої підлоги будинку. Те, що відвідувачі увесь час рухаються по нахиленій поверхні, ще більше підсилює цей ефект. Вікіпедія гарно описує цей феномен.
Людський мозок дуже легко обманути, якщо побудувати навколо спеціально підготовану ілюзію і закрити доступ до реальності. Це просте правило надзвичайно часто використовується в індустрії розваг. І не тільки…
Коли ми виїжджали назад додому вже стемніло. Так як їхали з Санта-Крузу, то проїжджали нещасливий з’їзд з 17-го хайвею на 85-ий. Я вже двічі частково з’їжджав на узбіччя на цьому повороті коли їхав ввечері. Розмітка там дуже погана і бардюрів які б показували куди повертає дорога також немає (можливо і на краще), так що помічаєш цей поворот часто запізно і входити у нього доводиться досить різко, частково вже з узбіччя. На цей раз, коли я повертав, якраз переді мною на узбіччя з’їхав джип. Отже не я один такий. Таки треба буде написати листа в дорожнє управління, щоб щось зробили з тим відділком дороги. А то така "оптична ілюзія" може призвести до поганих наслідків.
Від хайвею до самої туристичної принади веде крута дорога посеред лісу з великою кількістю поворотів і перепадів висот. Не знаю, чи це частина атракціону, але поїздити по такій дорозі весело. Перед початком крутих поворотів навіть знак є “Rough Road” – я такий знак вперше бачив. На щастя дорога в основному була без вибоїн, лише з крутими поворотами. А то у мене ж не бездоріжник… Лише перед самим в’їздом дорога була не асфальтована, але я якось проїхав, правда в одну вибоїну таки втрапив на шляху.
Знаходиться Mystery Spot посеред густого лісу.
Атракціон виявився не дуже великим. Взагаліто, являє собою він лише один будиночок-майстерню, побудований на схилі посеред дерев.
Легенда говорить, що власник цієї землі побудував цей будиночок на схилі і він почав зсуватися, але в один момент зупинився, коли втрапив до центру кола, в якому врівноважуються чи то магнітні чи то гравітаційні сили.
Тепер в цьому будинку відбуваються дивні гравітаційні явища: в ньому можна ходити по стінах, а вода тече догори. Особливо видовищним був експеримент, в якому кулька котилася по нахиленій дошці догори.
А в цьому експерименті ми всі стоїмо на лавці, яка вирівняна відносно горизонту (на фоні видно який кривий будинок), але залежно від розміщення людей, їх ріст один відносно одного різний.
Чудеса!
Але звісно ж єдиний феномен, який насправді тут існує – це оптичні ілюзії. Будинок та дороги побудовані під нахилом заставляють наш мозок по іншому сприймати інформацію навколо. Оскільки горизонту між деревами не видно, то люди втрачають його відчуття і починають рівняти все до того, що бачать навколо, наприклад, до кривої підлоги будинку. Те, що відвідувачі увесь час рухаються по нахиленій поверхні, ще більше підсилює цей ефект. Вікіпедія гарно описує цей феномен.
Людський мозок дуже легко обманути, якщо побудувати навколо спеціально підготовану ілюзію і закрити доступ до реальності. Це просте правило надзвичайно часто використовується в індустрії розваг. І не тільки…
Коли ми виїжджали назад додому вже стемніло. Так як їхали з Санта-Крузу, то проїжджали нещасливий з’їзд з 17-го хайвею на 85-ий. Я вже двічі частково з’їжджав на узбіччя на цьому повороті коли їхав ввечері. Розмітка там дуже погана і бардюрів які б показували куди повертає дорога також немає (можливо і на краще), так що помічаєш цей поворот часто запізно і входити у нього доводиться досить різко, частково вже з узбіччя. На цей раз, коли я повертав, якраз переді мною на узбіччя з’їхав джип. Отже не я один такий. Таки треба буде написати листа в дорожнє управління, щоб щось зробили з тим відділком дороги. А то така "оптична ілюзія" може призвести до поганих наслідків.
неділя, 13 листопада 2011 р.
І знову Нью-Йорк
Літав два тижні тому на вихідні в Нью-Йорк. Один з моїх друзів, нещодавно переїхав туди працювати на Google. І це був останній вікенд який він проводив на корпоративній квартирі в центрі Манхетена. Треба було скористатися можливістю :) Нерухомість на Манхетені надзвичайно дорога, тому дозволити собі простору квартиру може далеко не кожен. За ціну двокімнатної квартири на Манхетені можна тут в Каліфорнії знімати мабуть дім з 3-ма спальнями.
Прилетіли ми в суботу в аеропорт Ньюарка. Є одна перевага в тому, щоб прилітати не в JFK (аеропорт в Нью-Йорку), а в EWR, що знаходиться в сусідньому Ньюарку – коли літак сідає, видно Нью-Йорк :)
На щастя, прямо з аеропорта курсує автобус на Манхетен. Ним ми і поїхали. В автобусі, до речі, помітив дуже цікавий прилад. Коли водій перетинає полосу на трасі, прилад показує це на екрані. Також він показує, коли водій наближається до машини попереду і скільки секунд залишилося до “зіткнення” :) І, мабуть, він може ще й звуки видавати, якщо його правильно налаштувати. Чудо машинка, аж собі захотілося! :)
От так я дивився на чудо-машинку і ми добралися до Манхетена. На вулиці був ранній ранок, тому було досить прохолодно. Падав невеликий дощ. І ніщо не передвіщало снігу :)
Добралися ми до крутої корпоративної квартири, де консьєрж тобі відкриває двері, бере твою парасольку і запаковує її в пакет, щоб не капала… Піднялися до нашого товариша на 28 поверх і всі разом пішли снідати в українське кафе “Веселка” :) Взагалі, наскільки я зрозумів, на Манхетені знайти українські чи польські заклади – абсолютно не проблема. Не те що у нас тут в кремнієвій долині… Я знаю лише один польський ресторан поруч, українських взагалі немає.
Після сніданку, пішли купити спальники, щоб було де спати… І тут пішов сніг! І то не просто невеликий сніжок, а потужний такий снігопад!
Я дивився прогноз погоди перед від’їздом. Там щось було про сніг… Але я ж не думав… що настільки! Такі снігопади в Україні рідко бувають. Ще гірше те, що було тепло, і весь цей сніг відразу танув і перетворювався в глибочезні калюжі, які були повсюди.
Решту дня ми провели вдома, споглядаючи сніг через вікно.
Вибралися навулицю аж увечері, щоб сходити кудись на пиво. Сніг та дощ і далі падав, але ж не сидіти вдома всі вихідні. У мене вже на той час навіть була парасоля, яку я купив за $5 в якомусь продуктовому магазині. Ця парасоля викликала у мене дежавю – вона чомусь була до болі схожа на ту, яка була колись давно у мене в школі. Ну зовсім така сама! Мабуть то ще зі старих запасів, які постачали з Китаю і до нас і в Штати :)
Отже, в районі вулиці Шевченка ми знайшли непоганий паб і там і присіли на пиво.
Мені сподобалося, що в цьому пабі порція пива – це два кухлі :) Вони хоч невеликі, але здається, що пива так багато :)
Ще класно, що офіціанти були в лицарських обладунках :) Мабуть, в зв’язку з тим, що це було якраз напередодні Хеловіну. Потім ми ще пішли в якийсь бар-клуб на дискотеку – там теж усі були в костюмах. Нажаль, наші костюми простих хлопців з вулиці не привернули до себе багато уваги, тож ми довго там не затрималися. І пішли… в офіс Google :) Куди ще піти пізнього вечора :)
В офісі перше, що кидається в очі, це те наскільки він просторий. Враховуючи, що на Манхетені нерухомість скажено дорога, надзвичайно приємно, мабуть, працювати в просторому офісі. Офіс у них красивий, що там казати. Поки що я був у трьох офісах Google: в Маунтейн-Вью, Цюріху та Нью-Йорку – всюди сподобалося :)
Всього за цю поїздку ми побували в Нью-Йоркському офісі двічі. Вдруге пішли в неділю пограти в більярд. Ну і, звісно, залишили за собою згадку про фейсбук :)
У неділю зранку трохи випогодилося. Навіть не трохи, вийшло сонце і важко було повірити, що вчора ще була хурделиця.
Снідали цього разу ми в польському кафе. Просто покажу фото, воно не потребує додаткових коментарів :)
Все було дуже смачно. І всього було дуже багато. Якби можна було повернутися назад і доїсти все, що залишив…
Після того як ми перегодували тіло, захотілося ще й нагодувати душу і ми пішли в книжковий магазин Strand. У цього магазину слоган – “18 миль книжок”. Не знаю, що саме означають ці 18 миль, звісно, там не 18 миль проходів між полицями, але магазин справді дуже великий, один з найбільших в світі! Він розміщений на трьох поверхах і займає більше 5000 квадратних метрів. І атмосфера тут дуже приємна. Ходиш і хочеться взяти книги до рук, погортати… Більшість книжок тут користовані, але в хорошому стані. Часу я не засік, але здається ми провели в магазині близько 2 годин.
Після книгарні, подалися в офіс Google, пограли більярд і на цьому подорож в принципі і завершилася. Ще трохи повешталися по вуличках Манхетена і вже треба було їхати в аеропорт, щоб не пропустити літак.
В Манхетені є щось особливе. Якась така енергетика великого міста. От він такий, яким його в фільмах показують :) Високі, часом чудернацькі будинки, в яких незрозуміло хто живе, бо ціни там не маленькі. Певен, що є багато людей, які більшість своїх кровно зароблених грошей витрачають лише на те, щоб жити тут. Просто, щоб бути частинкою Манхетену.
А мені подобається просто бути тут туристом…
Прилетіли ми в суботу в аеропорт Ньюарка. Є одна перевага в тому, щоб прилітати не в JFK (аеропорт в Нью-Йорку), а в EWR, що знаходиться в сусідньому Ньюарку – коли літак сідає, видно Нью-Йорк :)
На щастя, прямо з аеропорта курсує автобус на Манхетен. Ним ми і поїхали. В автобусі, до речі, помітив дуже цікавий прилад. Коли водій перетинає полосу на трасі, прилад показує це на екрані. Також він показує, коли водій наближається до машини попереду і скільки секунд залишилося до “зіткнення” :) І, мабуть, він може ще й звуки видавати, якщо його правильно налаштувати. Чудо машинка, аж собі захотілося! :)
От так я дивився на чудо-машинку і ми добралися до Манхетена. На вулиці був ранній ранок, тому було досить прохолодно. Падав невеликий дощ. І ніщо не передвіщало снігу :)
Добралися ми до крутої корпоративної квартири, де консьєрж тобі відкриває двері, бере твою парасольку і запаковує її в пакет, щоб не капала… Піднялися до нашого товариша на 28 поверх і всі разом пішли снідати в українське кафе “Веселка” :) Взагалі, наскільки я зрозумів, на Манхетені знайти українські чи польські заклади – абсолютно не проблема. Не те що у нас тут в кремнієвій долині… Я знаю лише один польський ресторан поруч, українських взагалі немає.
Після сніданку, пішли купити спальники, щоб було де спати… І тут пішов сніг! І то не просто невеликий сніжок, а потужний такий снігопад!
Я дивився прогноз погоди перед від’їздом. Там щось було про сніг… Але я ж не думав… що настільки! Такі снігопади в Україні рідко бувають. Ще гірше те, що було тепло, і весь цей сніг відразу танув і перетворювався в глибочезні калюжі, які були повсюди.
Решту дня ми провели вдома, споглядаючи сніг через вікно.
Вибралися навулицю аж увечері, щоб сходити кудись на пиво. Сніг та дощ і далі падав, але ж не сидіти вдома всі вихідні. У мене вже на той час навіть була парасоля, яку я купив за $5 в якомусь продуктовому магазині. Ця парасоля викликала у мене дежавю – вона чомусь була до болі схожа на ту, яка була колись давно у мене в школі. Ну зовсім така сама! Мабуть то ще зі старих запасів, які постачали з Китаю і до нас і в Штати :)
Отже, в районі вулиці Шевченка ми знайшли непоганий паб і там і присіли на пиво.
Мені сподобалося, що в цьому пабі порція пива – це два кухлі :) Вони хоч невеликі, але здається, що пива так багато :)
Ще класно, що офіціанти були в лицарських обладунках :) Мабуть, в зв’язку з тим, що це було якраз напередодні Хеловіну. Потім ми ще пішли в якийсь бар-клуб на дискотеку – там теж усі були в костюмах. Нажаль, наші костюми простих хлопців з вулиці не привернули до себе багато уваги, тож ми довго там не затрималися. І пішли… в офіс Google :) Куди ще піти пізнього вечора :)
В офісі перше, що кидається в очі, це те наскільки він просторий. Враховуючи, що на Манхетені нерухомість скажено дорога, надзвичайно приємно, мабуть, працювати в просторому офісі. Офіс у них красивий, що там казати. Поки що я був у трьох офісах Google: в Маунтейн-Вью, Цюріху та Нью-Йорку – всюди сподобалося :)
Всього за цю поїздку ми побували в Нью-Йоркському офісі двічі. Вдруге пішли в неділю пограти в більярд. Ну і, звісно, залишили за собою згадку про фейсбук :)
У неділю зранку трохи випогодилося. Навіть не трохи, вийшло сонце і важко було повірити, що вчора ще була хурделиця.
Снідали цього разу ми в польському кафе. Просто покажу фото, воно не потребує додаткових коментарів :)
Все було дуже смачно. І всього було дуже багато. Якби можна було повернутися назад і доїсти все, що залишив…
Після того як ми перегодували тіло, захотілося ще й нагодувати душу і ми пішли в книжковий магазин Strand. У цього магазину слоган – “18 миль книжок”. Не знаю, що саме означають ці 18 миль, звісно, там не 18 миль проходів між полицями, але магазин справді дуже великий, один з найбільших в світі! Він розміщений на трьох поверхах і займає більше 5000 квадратних метрів. І атмосфера тут дуже приємна. Ходиш і хочеться взяти книги до рук, погортати… Більшість книжок тут користовані, але в хорошому стані. Часу я не засік, але здається ми провели в магазині близько 2 годин.
Після книгарні, подалися в офіс Google, пограли більярд і на цьому подорож в принципі і завершилася. Ще трохи повешталися по вуличках Манхетена і вже треба було їхати в аеропорт, щоб не пропустити літак.
В Манхетені є щось особливе. Якась така енергетика великого міста. От він такий, яким його в фільмах показують :) Високі, часом чудернацькі будинки, в яких незрозуміло хто живе, бо ціни там не маленькі. Певен, що є багато людей, які більшість своїх кровно зароблених грошей витрачають лише на те, щоб жити тут. Просто, щоб бути частинкою Манхетену.
А мені подобається просто бути тут туристом…
субота, 24 вересня 2011 р.
Я лечу!
Рождённый ползать — летать не может (Максим Горький)
Може!
Сьогодні я літав! І не уві сні! А насправді, на маленькому синьому літачку кружляв над безкраїми просторами Силіконової Долини!
Допоміг мені у цьому товариш, який нещодавно отримав ліцензію пілота. А ось він до речі:
Це в офісі авіа-школи. Тут є цікава традиція: кожен хто отримує ліцензію в цій школі, розмальовує і підписує футболку, та вішає її на стіну на згадку. На фото видно кілька футболок. Там десь є і Антонова.
А ось залізний… орел, на якому ми за кілька хвилин повинні здійнятися в повітря:
Як мені сказав Антон, у цьому літаку є рівно необхідний набір деталей, щоб його можна було назвати літаком, і нічого більше. До речі, літачку всього 33 роки.
Є лише дата виготовлення. Терміну придатності немає, тому можна не переживати :)
Посміхається :)
Двері майже як у Ламборджині, тільки відкриваються вниз :)
На щастя, не мені управляти цим агрегатом...
Моє місце позаду:
Тож, заправилися…
перевірили масло…
зробили фото на останок… тобто, на згадку…
... і можна летіти! До речі, знаєте, що у мене в руках? Річ необхідна кожному пасажиру – пластиковий пакетик! А то раптом мене переповнить адреналін :)
Всі, мабуть, бачили, що в аеропортах є спеціальні машини, які тягнуть літак до взлітної смуги. З малим літачком все набагато простіше :)
От тепер вже все готово, можна летіти!
Піднімаємося в повітря!
І от ми вже паруємо над Долиною і насолоджуємося краєвидами! А краєвиди тут такі, що словами не передати! Спробую передати фотографіями :) Враження надзвичайні!
Робимо поворот під кутом 45 градусів, а виглядає майже як всі 80!
Ось на нашому шляху ще один невеликий аеропорт. Тут їх досить багато, можна сісти в будь якому! Цей аеропорт, наприклад, навіть не має диспетчера. Пілоти самі контролюють ситуацію і між собою домовляються хто коли сідає чи взлітає.
А це Lawrence Livermore National Laboratory. Тут розробляють атомні бомби, тому літати дуже низько над нею не можна.
Більше фотографій з краєвидами я розмістив на фейсбуку.
Літали ми десь півтори години. Але не думайте, що я от так увесь цей час сидів і дивився по сторонах.
У мене ж теж є ручка!
Правда в сумі я керував літаком десь хвилини чотири :) Але встиг трохи поповертати туди сюди, відчути управління. Цікаво!
Потім Антон показав ще кілька піруетів і ми вже зібралися повертатися назад. Можна було б літати ще довго, бо цей літак на одному баку може знаходитися в повітрі більше 5 годин, але ми вже практично все побачили в найближчому околі аеропорта, а в інших потенційно цікавих місцях була не дуже хороша погода. Але все одно, добре, що вибралися літати в суботу, бо в неділю до нас прилітає Обама і всі польоти на приватних літаках заборонили.
Отже ідемо на посадку! Попереду вже видніється смуга.
І ми сідаємо...
Перше, що мене запитав Антон після посадки – чи я не хочу вчитися на пілота теж? :) Мабуть, зараз ні – це займає багато часу і коштів.
Чесно кажучи, мені після польоту чомусь захотілося стрибнути з парашутом :) Так що чекайте наступних дописів :)
неділя, 18 вересня 2011 р.
Asus Transformer
Поламався нетбук...
Жартую! :) Це - Asus Transformer. З'явився у мене цей диво планшет-нетбук минулого тижня. Поки що натішитися не можу новою забавкою :)
Фотографувати його в усіх ракурсах і виставляти сюди немає сенсу, в інтернеті купа оглядів з фотографіями, от навіть скажімо оцей: http://www.androidcentral.com/asus-eeepad-transformer-review
Натомість, зверну увагу на те, що мені сподобалося або привернуло увагу.
Перш за все, як планшет - чудова річ. Маю деякий досвід з iPad-ом - трансформер нічим не поступається! Екран, якщо не помиляюся, тої ж технології, що й у iPad-а. Кут огляду - як мінімум 180 градусів - далі мені не видно :) Екран дуже чутливий. Залізо хороше - двоядерний процесор частотою 1GHz і 1GB оперативки не дають Трансформеру гальмувати. Сам планшет не важкий, на дотик приємний. Так що все при ньому. Якщо вам потрібен планшет - беріть не пошкодуєте.
Але це ще не все! Додатковий бонус - док станція з клавіатурою, яка перетворює, чи то правильніше сказати, трансформує цей планшет у повноцінний 10-дюймовий нетбук! При чому так натурально, що на перший погляд і не скажеш, що він може трансформуватися в щось інше. Єдине, що його видає - це камера на тильній стороні і надто вишукана, як на нетбук, текстура :)
Клавіатура досить ергономічна і велика, оскільки фізичний розмір планшету - більше 12 дюймів (10-дюймовий лише сам екран). Клавіші, звісно, трохи тугіші, порівнюючи, скажімо, з макбуком, але не настільки, щоб ними було важко користуватися. Просто тепер я сильніше товчу по клавіатурі макбука :)
В пригоді стають службові кнопки, які тут знаходятся на місці звичних F1-F12. Такі операції як керування звуком, плеєром, підсвіткою, виклик налаштувань чи браузера зручно мати під руками.
Мене трохи здивувала наявність точпаду - навіть не знав, що андроїд його підтримує :)
Я часто використовую клавіатуру як док станцію - коли читаєш, чи дивишся відео, а не хочеться тримати планшет в руках. Якби то був звичайний док, то я б ніколи його за собою не тягав, а так як це клавіатура - зовсім інша справа :)
І це ще не все! Бонус до бонуса - докстанція, крім клавіатури, додає ще й 6 годин життя, завдяки додатковій батареї. Також вона додає планшету такі “вічні цінності”, як 2 порти USB і повнорозмірний MMC/SD/SDHC кардрідер (“екранна частина” має вмонтований microSD слот)! Ура, товариші! Ура! Наявність USB означає, що всі ваші мрії можуть втілитися в реальність! Флешки, зовнішні вінчестери, великі клавіатури і миші - все можна під’єднати! Ну не все відразу, звісно, портів то тільки два. Поки що я пробував флешки, зовнішній HDD і мишку - все працює чудово. Лише мій 3G модем не захотів так відразу поділитися інтернетом з Трансформером, з ним, мабуть, доведеться трохи побавитися.
Я вже казав, що він ще й виглядає красиво? Так от, з таким не соромно і на бізнес зустріч піти, і на побачення :)
Так, тепер про недоліки, щоб ніхто не подумав, що мені Asus заплатив за огляд :)
Перша помічена мною проблема була зі Skype-ом. На цьому планшеті Skype не підтримує відео-дзвінки :( Нажаль, Skype на даний момент не підтримує відео на планшетах з процесором NVIDIA Tegra 2. Маю надію, що ситуація виправиться. Тим часом, народні умільці вже намагаються додати підтримку відео власними силами. Очевидно, це виявилося не так просто як поміняти константу чи видалити перевірку з коду, бо поки вдалося запустити відео лише на деяких девайсах. Всі самопальні дистрибутиви, які я пробував, крешать на моєму планшеті. Так що доведеться, мабуть, чекати офіційного релізу від розробників Skype.
Друга проблема - підтримка української мови фізичною клавіатурою. Всім зрозуміло, що з віртуальними клавіатурами на андроїді проблем немає - ідеш в маркет і качаєш клавіатуру для будь якої мови. З фізичною клавіатурою трохи складніше. Справа, звісно, не у відсутності українських буковок на кнопках :) Мої пальці за 3 роки роботи з немаркованими клавіатурами вже вивчили де які букви абетки знаходяться. Проблема в тому, що вбудованої української роскладки планшет не має, а всі віртуальні клавіатури з маркету, які я перепробував, або неправильно ставлять символи у відповідність фізичним клавішам, або деяких букв на них бракує. Так що найближчою до правильної української розкладки, виявилася базова російська, що йшла в комплекті. Мені цього, звісно ж, було недостатньо. Нічого не залишалося робити, як брати молоток в руки і виправляти ситуацію.
Молотком в даному випадку послужив Android SDK. Оскільки досвіду написання аплікацій під андроїд у мене було рівно 0, довелося потратити кілька годин, щоб встановити SDK, Eclipse і вже за їх допомогою написати свій власний Language Pack до однієї з наявних в маркеті opensource клавіатур. Зате тепер у мене є повноцінна підтримка української! На таке не шкода і кількох годин :)
Процес українізації полягав в написанні Language Pack для клавіатури AnySoft Keyboard. Шаблон Language Pack-у як і код самої клавіатури наявні в інтернеті. Ось тут можна знайти інформацію про написання Language Pack-ів: http://code.google.com/p/softkeyboard/wiki/HowToCreateLanguagePack
Для підготовки середовища розробки я скористався порадами звідси: http://www.freshblocks.com/tutorials/getting-set-up-for-android-development-on-a-mac/
Якщо у вас не Mac, то, в двох словах, вам знадобиться встановити Android SDK, Eclipse, JDK (Mac-и вже мають JDK встановленим по замовчуванню), зв’язати їх разом та скачати необхідні для розробки компоненти. Все описано тут: http://developer.android.com/sdk/installing.html
При створенні самого Language Pack-у мені знадобилася таблиця юнікод для кирилиці: http://en.wikipedia.org/wiki/Cyrillic_characters_in_Unicode
та список констант, що відповідають фізичним клавішам: http://developer.android.com/reference/android/view/KeyEvent.html
Нажаль, в описі до схеми xml бракувало деякої інформації (в моєму випадку - як реагувати на клавіші при затиснутому Shift-і), тому довелося трошки покопирсатися в коді самої клавіатури, а саме, в файлах, які обробляють повідомлення від кнопок: http://code.google.com/p/softkeyboard/source/browse/trunk/project/src/com/menny/android/anysoftkeyboard/keyboards/?r=1451
Ось і все.
Якщо комусь знадобиться мій Language Pack, ось він, разом з вихідним кодом (лінки через 60 днів помруть):
AnySoftKeyboardLanguagePackHardUkrainian.apk (75.81 KB)
AnySoftKeyboard_LangPack_UkrainianAsusTransformer.zip (287.45 KB)
От тепер думаю, чи варто братися за виправлення Skype-у :) Ну то вже хіба на наступні вихідні :)
EDIT: Лінки вище вже не працюють, але один з дочитувачів мого блогу перезалив Language Pack на Dropbox, тож, завдяки йому, ви можете його і надалі качати звідси http://goo.gl/uj071, а подяки продовжувати слати через форму зворотнього зв'язку :D
EDIT2: Інструкція по встановленню Language Pack + робочий лінк для закачки.
1) Встановити саму клавіатуру AnySoft Keyboard (найлегше з маркета прямо на девайсі).
2) Скачати Language Pack звідси https://docs.google.com/open?id=0B4nYJxocAJcddXlQa1FUY3E5WHM
3) Встановити Language Pack - це звичайний apk-файл. Тобто його треба скопіювати на планшет і запустити. Залежно від того як копіювати, можливо доведеться перед цим заархівувати і розархівувати вже на планшеті, бо, наприклад, по блютузу apk-файл переслати не вдасться.
4) Зайти в налаштування клавіатури і перевірити, що "Ukrainian hw keyboard" вибрана. Я, наприклад, всередині AnySoft Keyboard вимкнув всі решта клавіатури і залишив лише свою українську, щоб не було проблем з перемиканням клавіатур коли док станція під'єднана.
5) Уявно подякувати мені і користуватися клавіатурою в своє задоволення :)
Жартую! :) Це - Asus Transformer. З'явився у мене цей диво планшет-нетбук минулого тижня. Поки що натішитися не можу новою забавкою :)
Фотографувати його в усіх ракурсах і виставляти сюди немає сенсу, в інтернеті купа оглядів з фотографіями, от навіть скажімо оцей: http://www.androidcentral.com/asus-eeepad-transformer-review
Натомість, зверну увагу на те, що мені сподобалося або привернуло увагу.
Перш за все, як планшет - чудова річ. Маю деякий досвід з iPad-ом - трансформер нічим не поступається! Екран, якщо не помиляюся, тої ж технології, що й у iPad-а. Кут огляду - як мінімум 180 градусів - далі мені не видно :) Екран дуже чутливий. Залізо хороше - двоядерний процесор частотою 1GHz і 1GB оперативки не дають Трансформеру гальмувати. Сам планшет не важкий, на дотик приємний. Так що все при ньому. Якщо вам потрібен планшет - беріть не пошкодуєте.
Але це ще не все! Додатковий бонус - док станція з клавіатурою, яка перетворює, чи то правильніше сказати, трансформує цей планшет у повноцінний 10-дюймовий нетбук! При чому так натурально, що на перший погляд і не скажеш, що він може трансформуватися в щось інше. Єдине, що його видає - це камера на тильній стороні і надто вишукана, як на нетбук, текстура :)
Клавіатура досить ергономічна і велика, оскільки фізичний розмір планшету - більше 12 дюймів (10-дюймовий лише сам екран). Клавіші, звісно, трохи тугіші, порівнюючи, скажімо, з макбуком, але не настільки, щоб ними було важко користуватися. Просто тепер я сильніше товчу по клавіатурі макбука :)
В пригоді стають службові кнопки, які тут знаходятся на місці звичних F1-F12. Такі операції як керування звуком, плеєром, підсвіткою, виклик налаштувань чи браузера зручно мати під руками.
Мене трохи здивувала наявність точпаду - навіть не знав, що андроїд його підтримує :)
Я часто використовую клавіатуру як док станцію - коли читаєш, чи дивишся відео, а не хочеться тримати планшет в руках. Якби то був звичайний док, то я б ніколи його за собою не тягав, а так як це клавіатура - зовсім інша справа :)
І це ще не все! Бонус до бонуса - докстанція, крім клавіатури, додає ще й 6 годин життя, завдяки додатковій батареї. Також вона додає планшету такі “вічні цінності”, як 2 порти USB і повнорозмірний MMC/SD/SDHC кардрідер (“екранна частина” має вмонтований microSD слот)! Ура, товариші! Ура! Наявність USB означає, що всі ваші мрії можуть втілитися в реальність! Флешки, зовнішні вінчестери, великі клавіатури і миші - все можна під’єднати! Ну не все відразу, звісно, портів то тільки два. Поки що я пробував флешки, зовнішній HDD і мишку - все працює чудово. Лише мій 3G модем не захотів так відразу поділитися інтернетом з Трансформером, з ним, мабуть, доведеться трохи побавитися.
Я вже казав, що він ще й виглядає красиво? Так от, з таким не соромно і на бізнес зустріч піти, і на побачення :)
Так, тепер про недоліки, щоб ніхто не подумав, що мені Asus заплатив за огляд :)
Перша помічена мною проблема була зі Skype-ом. На цьому планшеті Skype не підтримує відео-дзвінки :( Нажаль, Skype на даний момент не підтримує відео на планшетах з процесором NVIDIA Tegra 2. Маю надію, що ситуація виправиться. Тим часом, народні умільці вже намагаються додати підтримку відео власними силами. Очевидно, це виявилося не так просто як поміняти константу чи видалити перевірку з коду, бо поки вдалося запустити відео лише на деяких девайсах. Всі самопальні дистрибутиви, які я пробував, крешать на моєму планшеті. Так що доведеться, мабуть, чекати офіційного релізу від розробників Skype.
Друга проблема - підтримка української мови фізичною клавіатурою. Всім зрозуміло, що з віртуальними клавіатурами на андроїді проблем немає - ідеш в маркет і качаєш клавіатуру для будь якої мови. З фізичною клавіатурою трохи складніше. Справа, звісно, не у відсутності українських буковок на кнопках :) Мої пальці за 3 роки роботи з немаркованими клавіатурами вже вивчили де які букви абетки знаходяться. Проблема в тому, що вбудованої української роскладки планшет не має, а всі віртуальні клавіатури з маркету, які я перепробував, або неправильно ставлять символи у відповідність фізичним клавішам, або деяких букв на них бракує. Так що найближчою до правильної української розкладки, виявилася базова російська, що йшла в комплекті. Мені цього, звісно ж, було недостатньо. Нічого не залишалося робити, як брати молоток в руки і виправляти ситуацію.
Молотком в даному випадку послужив Android SDK. Оскільки досвіду написання аплікацій під андроїд у мене було рівно 0, довелося потратити кілька годин, щоб встановити SDK, Eclipse і вже за їх допомогою написати свій власний Language Pack до однієї з наявних в маркеті opensource клавіатур. Зате тепер у мене є повноцінна підтримка української! На таке не шкода і кількох годин :)
Процес українізації полягав в написанні Language Pack для клавіатури AnySoft Keyboard. Шаблон Language Pack-у як і код самої клавіатури наявні в інтернеті. Ось тут можна знайти інформацію про написання Language Pack-ів: http://code.google.com/p/softkeyboard/wiki/HowToCreateLanguagePack
Для підготовки середовища розробки я скористався порадами звідси: http://www.freshblocks.com/tutorials/getting-set-up-for-android-development-on-a-mac/
Якщо у вас не Mac, то, в двох словах, вам знадобиться встановити Android SDK, Eclipse, JDK (Mac-и вже мають JDK встановленим по замовчуванню), зв’язати їх разом та скачати необхідні для розробки компоненти. Все описано тут: http://developer.android.com/sdk/installing.html
При створенні самого Language Pack-у мені знадобилася таблиця юнікод для кирилиці: http://en.wikipedia.org/wiki/Cyrillic_characters_in_Unicode
та список констант, що відповідають фізичним клавішам: http://developer.android.com/reference/android/view/KeyEvent.html
Нажаль, в описі до схеми xml бракувало деякої інформації (в моєму випадку - як реагувати на клавіші при затиснутому Shift-і), тому довелося трошки покопирсатися в коді самої клавіатури, а саме, в файлах, які обробляють повідомлення від кнопок: http://code.google.com/p/softkeyboard/source/browse/trunk/project/src/com/menny/android/anysoftkeyboard/keyboards/?r=1451
Ось і все.
Якщо комусь знадобиться мій Language Pack, ось він, разом з вихідним кодом (лінки через 60 днів помруть):
AnySoftKeyboardLanguagePackHardUkrainian.apk (75.81 KB)
AnySoftKeyboard_LangPack_UkrainianAsusTransformer.zip (287.45 KB)
От тепер думаю, чи варто братися за виправлення Skype-у :) Ну то вже хіба на наступні вихідні :)
EDIT: Лінки вище вже не працюють, але один з дочитувачів мого блогу перезалив Language Pack на Dropbox, тож, завдяки йому, ви можете його і надалі качати звідси http://goo.gl/uj071, а подяки продовжувати слати через форму зворотнього зв'язку :D
EDIT2: Інструкція по встановленню Language Pack + робочий лінк для закачки.
1) Встановити саму клавіатуру AnySoft Keyboard (найлегше з маркета прямо на девайсі).
2) Скачати Language Pack звідси https://docs.google.com/open?id=0B4nYJxocAJcddXlQa1FUY3E5WHM
3) Встановити Language Pack - це звичайний apk-файл. Тобто його треба скопіювати на планшет і запустити. Залежно від того як копіювати, можливо доведеться перед цим заархівувати і розархівувати вже на планшеті, бо, наприклад, по блютузу apk-файл переслати не вдасться.
4) Зайти в налаштування клавіатури і перевірити, що "Ukrainian hw keyboard" вибрана. Я, наприклад, всередині AnySoft Keyboard вимкнув всі решта клавіатури і залишив лише свою українську, щоб не було проблем з перемиканням клавіатур коли док станція під'єднана.
5) Уявно подякувати мені і користуватися клавіатурою в своє задоволення :)
неділя, 11 вересня 2011 р.
NASA
Вчора був в дослідницькому центрі NASA. Якщо хтось не в курсі, NASA (National Aeronautics and Space Administration) – це ті хто будує американські космічні кораблі! Так що якщо комусь треба злітати в космос, у мене тепер є зв’язки – можу вибити знижку.
Дослідницький центр серйозно охороняється. Як я не намагався косити під космонавта, все одно перед в’їздом мене заставили пройти інспекцію. Спочатку сказали відкрити всі двері, багажник і капот в машині, щоб перевірити чи я не везу з собою якогось взривпакету. Довго оглядали все всередині і під машиною, все нюхали, мацали... Думаю, хоч би не знайшли бензин, а то не дозволять мені їхати далі... На щастя, не знайшли! Ректального аналізу також вдалося уникнути і от переді мною вже відкриті двері у космос! Ну не у космос, а в місце яке відкриває двері у космос! Коротше, мені відкрилися двері у двері у космос!
Першим ділом пішов поміняти гроші на космо-доллари. Кажуть, ця валюта більш популярна серед астронавтів і розрахунки в ній регульовані міжгалактичними законами, на відміну від звичайного доллара, який працює тільки на землі.
Одне з місць де можна потратити космо-доллари – це макдональдс на території бази NASA. Нажаль, нам його заборонили фотографувати як стратегічно важливий об’єкт.
Далі ми пішли оглядати секретні лабораторії. Ось одна з них:
Оскільки я не американець в третьому поколінні, мені так і не сказали де секретна “червона кнопка”… тому злити так і не вдалося.
Всеж деякі секретні розробки сфотографувати вийшло:
Виглядає як помийне відро, але напис NASA говорить сам за себе. Очевидно, відро не просте!
Сфоткалися біля таблички, вона з себе не представляє нічого особливого чи секретного. Просто гарна табличка.
Космонавтів ми так і не побачили, бо була субота, а в суботу у космонавтів вихідний. Зате ми побачили авто одного з перших американських астронавтів. Ось він, космобіль:
А ось, нарешті, фото ракет на фоні напіврозібраного ангара:
А це перший космічний смайл:
От ще кілька фото, на яких видно напіврозібраний ангар. Не переживайте, розібрали його не мародери. Просто, я так розумію, що американці вирішили будувати вищі ракети і ангар доведеться переобладнати.
Найуважніші читачі могли помітити п’ятикутну зірку на вершечку ангара. Звідки ж вона? Кажуть, що американці вкрали багато космо-технологій в радянського союзу. Можливо ангар був сконструйований по викраденому ескізу... Історія це замовчує.
Також вдалося зазняти кілька винищувачів, готових здійнятися в повітря в будь яку хвилину:
Екскурсію нам, до речі, проводила Міс Індія 2010, яку індійський уряд відправив шпигувати в США під прикриттям роботи в модельному агенстві. Вона тут в NASA орієнтується краще за всіх, краще навіть за астронавтів. От тільки не пам’ятаю, здається вона просила про це не писати...
Зате знайшли ось це!
* деякі деталі цієї розповіді були спотворені чи замінені і не зовсім відповідають дійсності, зате роблять її значно цікавішою :)
** якщо вам сподобалися фото і ви хочете взнати більше про це місце, більш детальну (і правдиву) інформацію можна знайти на сторінці присвяченій дослідницькому центру у вікіпедії.
Підписатися на:
Дописи (Atom)