Я лечу!

Рождённый ползать — летать не может (Максим Горький)

Може!

Сьогодні я літав! І не уві сні! А насправді, на маленькому синьому літачку кружляв над безкраїми просторами Силіконової Долини!

Допоміг мені у цьому товариш, який нещодавно отримав ліцензію пілота. А ось він до речі:

Це в офісі авіа-школи. Тут є цікава традиція: кожен хто отримує ліцензію в цій школі, розмальовує і підписує футболку, та вішає її на стіну на згадку. На фото видно кілька футболок. Там десь є і Антонова.

А ось залізний… орел, на якому ми за кілька хвилин повинні здійнятися в повітря:

Як мені сказав Антон, у цьому літаку є рівно необхідний набір деталей, щоб його можна було назвати літаком, і нічого більше. До речі, літачку всього 33 роки.

Є лише дата виготовлення. Терміну придатності немає, тому можна не переживати :)

Посміхається :)

Двері майже як у Ламборджині, тільки відкриваються вниз :)

На щастя, не мені управляти цим агрегатом...

Моє місце позаду:

Тож, заправилися…

перевірили масло…

зробили фото на останок… тобто, на згадку…

... і можна летіти! До речі, знаєте, що у мене в руках? Річ необхідна кожному пасажиру – пластиковий пакетик! А то раптом мене переповнить адреналін :)

Всі, мабуть, бачили, що в аеропортах є спеціальні машини, які тягнуть літак до взлітної смуги. З малим літачком все набагато простіше :)

От тепер вже все готово, можна летіти!

Піднімаємося в повітря!

І от ми вже паруємо над Долиною і насолоджуємося краєвидами! А краєвиди тут такі, що словами не передати! Спробую передати фотографіями :) Враження надзвичайні!

Робимо поворот під кутом 45 градусів, а виглядає майже як всі 80!

Ось на нашому шляху ще один невеликий аеропорт. Тут їх досить багато, можна сісти в будь якому! Цей аеропорт, наприклад, навіть не має диспетчера. Пілоти самі контролюють ситуацію і між собою домовляються хто коли сідає чи взлітає.

А це Lawrence Livermore National Laboratory. Тут розробляють атомні бомби, тому літати дуже низько над нею не можна.

Більше фотографій з краєвидами я розмістив на фейсбуку.

Літали ми десь півтори години. Але не думайте, що я от так увесь цей час сидів і дивився по сторонах.

У мене ж теж є ручка!

Правда в сумі я керував літаком десь хвилини чотири :) Але встиг трохи поповертати туди сюди, відчути управління. Цікаво!

Потім Антон показав ще кілька піруетів і ми вже зібралися повертатися назад. Можна було б літати ще довго, бо цей літак на одному баку може знаходитися в повітрі більше 5 годин, але ми вже практично все побачили в найближчому околі аеропорта, а в інших потенційно цікавих місцях була не дуже хороша погода. Але все одно, добре, що вибралися літати в суботу, бо в неділю до нас прилітає Обама і всі польоти на приватних літаках заборонили.

Отже ідемо на посадку! Попереду вже видніється смуга.

І ми сідаємо...

Перше, що мене запитав Антон після посадки – чи я не хочу вчитися на пілота теж? :) Мабуть, зараз ні – це займає багато часу і коштів.
Чесно кажучи, мені після польоту чомусь захотілося стрибнути з парашутом :) Так що чекайте наступних дописів :)