I’m back!

Давненько я вже нічого не писав... Не було часу і не хотілося. Навіть, швидше, не хотілося ніж не було часу. Я взагалі прихильник думки, що людина завжди робить те що хоче. Навіть коли здається, що робиш щось таке, чого б не хотілося робити, сам факт того, що ти взявся це робити означає, що ти зробив вибір і керуєшся ним.

Багато часу і зусиль було вкладено в роботу.
Важко було знайти свій ритм, я його й досі шукаю :) Не раз видихався посередині дистанції, але бігти далі треба було. Тепер знаю, що потрібно розмірювати сили, інакше не буде сил навіть зібратися і подумати чи все ти робиш правильно.

Багато було цікавого і нового досвіду.

Перш за все кількість роботи, яка теоретично не влазить у час, який кудись постійно зникає. Раніше все встигав швидше ніж потрібно. Потім достатньо було попрацювати зайву годинку, щоб наздогнати упущене. Тепер радіус моїх знань і відповідальності розширився до розміру, коли я вже фізично не можу покрити все, над чим я б міг працювати. Критичним стало вміння вибирати речі, які дадуть найбільший виграш в довгій перспективі і ті, які критично зробити в короткій перспективі. Проекти досягли розмірів, коли розподілення обов’язків і координація стали ключовими. І, оскільки ти вже не можеш сам покрити всього, важливо виховати вмілих виконавців, яким ти можеш довіряти як собі і які можуть в кінці кінців замінити тебе в багатьох твоїх обов’язках і вивільнити для тебе час для подальшого росту. Ключовим є те, що ти сам робиш все для того, щоб тебе могли замінити – це єдиний спосіб для тебе рости далі.

Також нещодавно я отримав перший досвід формального керування іншою людиною. Три місяці у мене був стажер і успіх його проекту залежав не лише від його вмінь, але й від правильного керування з мого боку. Здається, все пройшло вдало, стажер успішно завершив свій проект, а найважливіше, що йому сподобалося зі мною працювати і досвід та поради, якими я з ним ділився, йому допомогли рости. Таки для хорошого керівника одне з найбільших досягнень – це ріст його підлеглих. Приємно було коли Джошуа (мій стажер) перед від’їздом в свій останній день обняв мене як старшого брата на прощання :) Я навіть розгубився трохи :)

Про ще один цікавий досвід проведення семінару я вже писав раніше. Це було нове для мене, новий спосіб себе випробувати. Маю надію, що цей досвід скоро вдасться повторити. Мабуть, бажання себе випробовувати по новому живе в людській природі :)

Багато ще всього було. Півтора роки пройшли в досить шаленому ритмі. Тепер я “сеньйор” :) (в Фейсбуку у нас немає “санів”, але мій рівень прирівнюється до Гуглівського сеньйора). Хороший час, щоб поглянути назад на все що було зроблено і як воно було зроблено, а також поглянути ще далі вперед і зрозуміти де б я хотів себе бачити в майбутньому.

Далі буде… :)